Та, в мене завтра екзамен. Та, я вчуся.

З часом перестаєш вірити.

Спочатку перестаєш вірити в Святого Миколая, Діда Мороза, Зубну Фею – чи що за байки розказували тобі твої батьки. Відчуваєш розчарування, образу, але не страшно, подарунки ніхто не відміняв, всі щасливі.

Потім розумієш, що ніякий лелека тебе не приніс, і в капусті тебе не знаходили. Ти просто продукт чогось такого “фуууу”, про що тобі не набагато старші за тебе сусідські пацани розказали,або по телику побачив. Тут вже не так розчарування, а здебільшого таке щось наче і цікавість, але і соромно трохи.

Пізніше ти усвідомлюєш, що “по секрету” – це ні разу не так як воно звучить, а радше щось зовсім протилежне. Менше людей дізналось би про твій секрет, якби ти просто оголосив його по радіо.

Потім ти вже менше віриш людям і в людей. Тато щораз більше нарікає на владу, яка всіх дурить, мама все частіше нарікає на тата, який дурить її, твій товариш відверто бреше вчительці, що його домашнє з’їла собака, і тоді ти вчишся не тільки не довіряти нікому, проте й підбріхувати самому.

Тепер  ти вже страшенно дорослий. Тебе не надурить ні влада, ні мама з татом, ні Зубна Фея, ти сам кого хочеш введеш в оману, тобі ж вже цілих 11 років! Собака буквально харчується твоїми зошитами, всі цукерки з шафи з’їв сусід, а ваза розбилася сама. Чудово. Здається, речі, в які можна не вірити, закінчились.

Потім програє твоя улюблена команда. І ще раз. І ще раз. І знову!
Ти перестаєш вірити в вітчизняний футбол.

І тут – з’явилась вона. Ти тягаєш її за косички, придумуєш образливе прізвисько, ставиш підніжки. Блискуче, дівчата ж такі тупі, їм би тільки лялічки бавитись, фуууууууу, вони бояться хробаків, ахаха, як це все весело!

А потім тобі раптом 16, тягати її за косички вже не хочеться, не така вона вже і дурна, ну боїться хробаків, зате вона он дивись як мило поправляє собі комірчик...

Через рік у вас випускний. Ти вже звикся з думкою, що дівчата бувають нормальні.

Вона сьогодні дуже гарна... Ти постановив собі запросити її на танець, вона ж не відмовить, ні?
Ага, а вона вже танцює з твоїм товаришем. А потім ще з одним, і ще, і ти геть не встигаєш її вихопити! А потім бац! - і світанок, і треба йти зустрічати сонечко, а вона йде з твоїм другом.

От ти вже і в дружбу не дуже віриш.

Пройдуть роки, ти зустрінеш ще багато симпатичних дівчатоньок. З ними ти перестанеш вірити в вірність, чесність, справедливість, а також в слова “він мені просто друг”, “я тебе теж”, і “я вже виходжу з дому, буду через 5 хвилин”.

А в любов не перестанеш вірити ні-ко-ли.