Serenity.

Якось сталося так, що хвилину тому я сиділа в себе в кімнаті в повній темряві, тільки легенько відсвічували лампочки на лептопі. Він ввімкнений і досі, як і хвилину тому, грає єдиний трек Ola Fløttum, який мені вдалося знайти ''Вконтакті''.

Заплющую очі.

Ви колись бачили море вночі? І я не маю на увазі з пляжу, де відсвічують вогні міста, і ти стоїш на пісочку, поки вода лоскоче тобі п'ятки.

_____________________________________________________

Моє море. Я зараз море. Послухай!

Такого моря, про яке говорю я, ніхто не бачив. Бо це неможливо. Це можна тільки уявити - десь за кілометри від берегової лінії, далеко - далеко, немає ніяких ознак людського існування, ні вогника, нічогісько. Пустеля води.

Навіть не хлюпає нічого, бо нема об що вдаритися хвилі. І місяць яскравий як ніколи, і великий, просто велетенський. Дивлячись на нього ти відчуваєш себе частиною Космосу, а це така рідкість. Бачиш темніші плями кратерів і місячних морів так чітко, ніби цей срібний горіх всього за сантиметри від тебе.

А небо! Міріади, міріади зірок, вони вкрили темряву неба, формуючи неземну красу Молочного Шляху. Ти вдивляєшся в оті далекі цяточки і приходить усвідомлення - це ж цілі галактики, цілі інші світи перед твоїми очима!

Стирається та тонка лінія між глибочінню і висотою, ти губиш горизонт і перед тобою таємнича  і тиха синь. Вона розкинулась у безмежжя, у неї немає кордонів, тепер ти це розумієш.

Вона заковтує тебе з головою. Вона приймає тебе в свої обійми, і ти стаєш частиною тої глибочезної темряви, ти зливаєшся з небом (чи то з водою?)
Світ догори дригом, ти не бачиш нічого, окрім темно-синього простору навколо себе.

І тоді ти почуєш музику - спочатку лиш якісь нерозбірливі звуки, а через деякий час, якщо уважно вслухатимешся - вони складуться у мелодію. Космічний ксилофон і срібні духові.

І тоді ти зрозумієш - це я! Це моє море!

Ти не побачиш мене.
Не почуєш мене.
Ти просто відчуєш мене.
І впізнаєш.