Думки вчорашньої ночі або сум за тим, що давно кануло у безвість.

Вчора, десь після другої ночі, Маланці винесло мозок від спогадів і жалю за тим, що, на жаль, давно минуло, ще й невідомо куди воно все поділося.

Все почалось з чогось дуже безневинного - прослуховування старих музичних уподобань, ну подумаєш, що тут такого!

(під старими я маю на увазі рік так 2007)

Потім поповзли статті з Вікіпедії. Ну окей, це теж не страшно, терпимо, ніякої задньої думки.

І раптом! БА - БАХ, ДЖДЖДЖ, ТУЦ - ТУЦ - ТУЦ!!!
Прокинулася Мара, і прийшла до мене в гості - пересидіти холодригу і попити чайку.

Зіниці розширилися на повну.

Я потрапила ''по той бік Інтернету''. The Dark Side. Священні місця, повні атмосфери підвалів і підпільних клубів, поклоніння давнім богам і, як не дивно, такого капець як гарячого львівського (НАГОЛОШУЮ!!!) літа!

І шкіра, шкіра усюди, переплелася з ланцюгами, і я вже чую десь далеко важезні кроки якогось Духа, про якого всі чомусь забули, і аж раптом я собі тільки згадала, він прокинувся, зарипів шарнірами, задзвенів ''закльопками''!!!

Мене - і це просто дивовижно -  так пройняло, аж трусануло!

Ніби на повні груди вдихнула, що аж ребра заболіли - захрускали, і затримала подих.

Маються на увазі всілякі давні - прадавні, ледь дихаючі, а також і новіші, проте дещо не такі ''трушні''...українські ''нефорські'' сторінки в неті!

ДЖДЖДЖ!

І зовсім це не плоско! ( щойно в якоїсь ванільки на писку намалювалося повне розчарування, що цей пост буде не про любов)

А хоча... Чого? Якраз про любов! Май пешн!

Я з такою жадібністю зачитувалася в біографії давно забутих, але сто мільйонів разів переслуханих мною або вже і неіснуючих львівських гуртів (львівський метал, наприклад - я пищала, як маленька сучка) та організацій, з такою радістю зустрічала знайомі імена, що їх власники зараз стали зовсім іншими людьми, що Мара навіть перестала пити чай і витріщилась на мене, як на ненормальну.

Вона мене вже не розуміла.

А потім букви почали стрибати туди - сюди. Старий, вже добряче поіржавілий металевий Дух поплескав мене по плечу і сказав, що іде зимувати в гори. Я не хотіла, щоб він кудись ішов, але ''дякуючи'' теперішній культурній епосі, відхід був невідворотним, і я це прекрасно розуміла.

Мара чемно відкланялася, і забравши останнє печиво, теж пішла.

Я прекрасно розумію, що те, що я застала будучи на якійсь початковій стадії свідомого життя (десь рік 2006) аж ніяк не відображає весь той кайф, що творився у Львові десь на початку 2000 - них.

Але чорт забирай, як мені бракує отих патлатих, нечесаних, запакованих в шкіру чуваків, яких було НЕЙМОВІРНО багато тоді на вулицях!

Як мені бракує отого всього металу - в носі, губах, поясах, навіть в голові - і буквально, і в переносному значенні.

- А ти чьо такий непострижений? Хіпаблуд? Пакуріть нє найдьоцца?

- Та пішов ти! *плюха*

А ще колючих ірокезів, прямого чорного готичного волосся і плащів до підлоги!!!

І блін, гади, де ви, ну чорт забирай, я нещодавно бачила відбиток ''стіла'' на снігу - тішилась, як юродивий на Паску!

І вечірнього грання на гітарах під під'їздами, ''Руйнації'', і купи фріків на фестах в парках, і трушних чуваків, або хай навіть позерів під Фраником, і -  не вірю, що це кажу - такого поширеного тоді нєфарського ''обриганства'', яке мені ніколи спеціально не імпонувало (хоча визнайте - всі там були :D )

Дивлюся за вікно - баба в уггах, фоткається зі снігом, слухає ''Гангнам стайл'' і зараз піде пожерти в Макдональдс. Коли я думаю, ЩО ми проміняли на це, то хочу померти

А в нас не було тоді грошей на макдак! У нас взагалі грошей не було, ніколи! Зате в нас був парк Культури, чудовий смак, відданість, дружба і, блін, воля, не втиснута в якісь дибільні рамки!

І в нас була музика. СПРАВЖНЯ, НЕ СИНТЕТИЧНА. І воно об'єднувало, а не руйнувало.

*показую козу* :)