God Bless Inditex (Or Whichever Other Company You Prefer)

Сьогодні я робила те, що конвенційно класифікують як справу ''жіночу'', хоч насправді це далеко не так, - ходила на шопінг*. Я пішла вибрати собі светрика, і як це часто буває, одним светриком я не обмежилася. Але зараз не про це.

В моєму житті цей процес відбувається так: я заходжу в магазин, метушливо бігаю туди-сюди ''скануючи'' середовище, і аж тоді починаю придивлятися до речей, беручи одяг в руки, торкаючись і роздивляючись його більш уважно. І часто саме на цьому етапі виникає невеличка проблема, про яку ви і самі мабуть не раз думали. 

Зазвичай у крамницях товар розміщують у два способи: красиво складаючи його на полицях/столах або вішаючи його на вішаки. З вішаками зазвичай немає проблем -  їх використання не потребує особливого таланту. Однак складання одягу на пласкі поверхні це вже зовсім інша історія. Працівники акуратно сортують його за розміром; вони вміють красиво скласти сорочки, щоб вони не пом'ялися; футболки розташовані так, щоб їх дизайн було видно якомога краще; ба навіть светри, худі, та інший одяг з трохи товстішої тканини лежить зґрабно а не так як в тебе вдома, Мел.

Я не вмію так складати одяг. Я взагалі погано (або з великими труднощами) даю собі раду з завданнями, алгоритм яких не обмежується діями ''простягни руку - натисни кнопку'', ''візьми ножа - розріж щось'', ''осьо ручка - напиши букви'', etc. Точніше, навіть не так: якщо дія хоча б віддалено нагадує орігамі, то хорошого результату від мене сподіватися годі.

Тому кожного разу, коли я беру в руки красиво розкладений на полиці одяг, і усвідомлюю, що це не те що я хочу нести в кімнату для примірок, я недолуго і безуспішно намагаюся повернути річ до її попереднього стану. А потім з винувато-цуценячим виразом обличчя здаюся, і іду далі продовжувати вносити деструктив в бездоганний порядок магазину.

Так от, шановні працівники рітейлу. Ви круті. І не тільки тому, що вам сім годин в день треба посміхатися і показувати всяким дурбеликам де лежать ''оті такі синенькі штани, ну як синенькі, такі трохи чорненькі і зверту ніби фіолетові'', а ще й тому, що ви не даєте мені в писок кожного разу, коли я руйную бездоганний стосик сорочок який ви сьогодні перескладали вже дванадцять разів.

Ми часто говоримо про героїзм представників деяких професій - вчителі, медики, шахтарі, тощо. Але коли я думаю лише про цю одну складову робочої рутини працівників великих магазинів одягу, мені здається, що це не менш виснажливо - як психологічно, так і фізично. У мене взагалі складається враження, що навіть попри всю прогресивність сучасного суспільства (прикиньмося на мить, що воно справді прогресивне), ми маємо схильність далі сортувати роботу на ''тяжку '' та ''легку'' і забуваємо, що будь-яка якісно зроблена робота непроста.

Всім привіт.

*як носій ''вторинного менталітету'', я вживатиму багато запозичень ;) Не кажіть пану Шевчуку.