За мотивами роману Мюріел Спарк “The Public Image”

Вона сиділа на терасі своєї розкішної вілли у Римі, теплий вітер розвівав її волосся, і вона слухала далекий гул машин.

Така собі сіренька пташка у позолоченій клітці. Можливо, вона відчувала це в душі, проте боялася собі в цьому зізнатися, хто знає. А може прекрасно і чітко це усвідомлювала, тому в той момент заливалася найдорожчим і найміцнішим алкоголем, що спромоглася знайти у барі.

Її немовля мирно сопіло у своєму ліжечку, навіть не здогадуючись про драматизм ситуації, що склалася. Колись воно виросте, і дізнається про все, але це буде колись, зовсім нескоро. Хоча зважаючи на те, як швидко ростуть діти...  Ні, не зараз, ще не час. Поки що вона залишилася сам на сам зі своїм горем, чи як це назвати... Зазвичай люди, у яких горе плачуть, б’ються в істериці, а вона просто сиділа і порожнім поглядом дивилася кудись у темряву ночі.

Всі місцеві (та і не місцеві) таблоїди називали їх “ідеальною парою”, “зразком подружнього життя”, “найкрасивішим тандемом сучасного шоу - бізу” або навіть “конкурентами сім’ї Бекхемів”. Ще би, адже вони так чудово виглядали разом. Він – успішний і відомий продюсер, режисер, а за зовнішніми ознаками міг претендувати на еталон маскулінності і чоловічої краси. Вона ж блискуче доповнювала його своїм завжди бездоганним зовнішнім виглядом та кмітливістю.

Та були і такі, хто звинувачував їх у нещирості та грі на публіку. Час від часу якась стаття красувалась заголовком, як наприклад  “Темне потойбіччя світлого кохання”, “Найдорожчі у світі фальшивка” або навіть “Щастя? Дешеві понти!”. Якщо раніше було досить легко не звертати на це увагу, то з часом суспільство зчиняло все більший тиск, тож закохані зі всіх сил намагалися вберегти свої титули “Містер та Місіс Ідеал”.

Це тривало так довго, що вона й незчулася, як швидко стерлася і без того тонка лінія між публічним і приватним життям. Вдома на кухні вона поводилася точнісінько так само, як і на червоній доріжці перед сотнями людей, а в його, здавалося б, лагідних діях все частіше відчувався якийсь холодний розрахунок, абощо.

Потім народилося крихітне гарненьке чудо, і на якийсь час тепло повернулося до їх стосунків. Але життя – це суцільні смуги, що увесь час змінюються, тож невдовзі пара знову повернулась до старого – ввічливість, чесність, проте ніякої щирості. Так і жили досі. Без скандалів, але і без пристрасті,  красиво ззовні, але з прохолодою всередині.

А сьогодні вона усвідомила, що це не їх стосунки були порожніми, а вони самі стали такими. Яким чином вона до цього дійшла? The hard way.

Цього ранку її “Містер Ідеал”, чи як там ще його називали, стрибнув з недобудованої багатоповерхівки.  Отак просто – зранку як завжди, пішов по справах, а по обіді до неї вже прийшов лікар, щоб сповістити невтішні новини – мовляв, у нього не було шансів.

Тож тепер вона сиділа, не зронивши ні сльозинки і думала – а чи знала вона свого чоловіка? Чому не здогадувалася про такі наміри? Це її байдужість, чи його намагання віддалитися?

Зате одного питання не виникало, а саме “що чи хто вбив його?”, вона і так знала. Це зробив він.
The public image.