''Три мітли''

Нині ходила в супер розрекламовану новітню унікальну тематичну кнайпу за мотивами роману Дж. Ролінг ''Гаррі Поттер'' у супроводі неупереджених осіб, що готові підтвердити усі мої слова. За досвідом численних друзів, а також кількох блогерів, дописи котрих я прочитала, на щось достойне я не розраховувала.

Але на такий провал годі було сподіватись.

Для себе я розробила шкалу оцінювання від одного до десяти за кожен окремий критерій, який я теж визначила для себе сама.

Отже, вперед.

• Екстер'єр

Вивіска зроблена досить мило, сходи і двері теж справили незле перше враження. Проте є один фактор, який змусив мене зупинитись перед самим входом:  кожному поттероманові відомо, що шинок ''Три мітли'' у книзі не мав нічого спільного з ''Гогвортським експресом'' - чарівним потягом, яким діти добирались до школи. Чому дизайнери кафе вирішили, що входу на магічний вокзал місце саме тут - невідомо.

Але не зважаючи на цей невеликий момент, можна сміливо ставити 9 за зовнішній вигляд.

• Інтер'єр

Найбільше розчарування, яке залишає по собі жахливий осад дикої еклектики. Перш за все - задумка була робити магічну таверну, а потрапляємо ми куди? В невдало скомпонований бенкетний зал Гогвортсу. Пізніше я довідуюсь, що так і треба - мовляв, у кнайпі - їдальня школи чарівників.

Але як так, люди добрі? Де ця незабутня урочиста атмосфера - свічки, дерев'яні столи, готичні кам'яні стіни, де це все? Не конче, ясна річ, купувати справжні антикварні свічники, різьбити дубові столи і обкладати давнім каменем стіни, але завжди можна знайти якийсь вихід з ситуації!

Натомість ми отримуємо: благенькі столики на одній ніжці, що стоять на відстані двадцяти сантиметрів один від одного; незрозумілі канапи, обшиті невідомо - чим в східному (!?) стилі; кічуваті на вигляд бра; цегляні стіни, недоречно покриті білою фарбою і жахливу плитку на підлозі ''під камінь''.

Також невибагливого користувача забавляють плазмовими телевізорами, де нон - стоп транслюють ''Гаррі Поттера'' з російськими субтитрами і можливістю поносити мантії з кольорами різних гуртожитків школи.

Правда, приємно здивував факт зміни освітлення в головному залі: після коментарів деяких відвідувачів, світло стало не яскравим, а дещо тьмяним. Майже так, як треба.

Ще одним із слабких місць виявилась вбиральня - її за означенням зіпсувати важко. Але відсутність дзеркала і сушарки до рук довела протилежне.

Декорації, замовлені у Голлівуді я все - таки побачила. Ура, ура -_-

За десятибальною шкалою - три з мінусом.

• Обслуговування

Нічого довго писати. На меню я чекала десять хвилин, на чай - ще десять, а на стограмову порцію страви - п'ятдесят. Офіціант забув, що ми замовляли, двічі пропонував нашу каву іншим людям і говорив до нас російською. На чай я не залишила нічого.

У кафе є сервіс Wi - Fi, проте на запитання, чи можна ним користуватись, у відповідь пролунало категоричне ''НІ''.

Три з десяти.

• Ціни і смакові якості страв.

Страву мені подали далеко не гарячою, і навіть не теплою. Смакував ''Обід від Люціуса Мелфоя'' - як звичайне пюре з малюсінькими кавальчиками м'яска і нічим особливим не вирізнявся. Завбільшки порція була, як мої складені до купки шіснадцятирічні жменьки і коштувала п'ятдесят шість гривень. Чай був звичайним - двадцять шість гривень за дві порції. Решту грошей ми витратити на американо. Загалом залишили в кафе сто гривень

П'ять з десяти було б забагато. Чотири бали.

• Загальна атмосфера

Шумно і людно. Не передбачене місце для людей, які хочуть зачекати вільного столика, тому їм довелось стовбичити посеред зали. Майже не чутно тематичної музики і все це доповнює нервова біганина кількох офіціантів - поттерів і адміністраторки Белатриси.

Три з десяти.

• Мої персональні враження:

Вдруге туди я йти не збираюсь. Чарівне враження, яке створила реклама, вмерло, щойно я перетнула поріг. На жаль, відсутність книги скарг в кутку споживачів не дала мені змоги нашкрябати кілька доброзичливих коментарів.

Коментар: Мій допис абсолютно не спонукає нікого НЕ йти туди. Це мої власні спостереження, які не варто оскаржувати.