Спеціально для Юрка.

Юрасику, ти сам напросився)

Нижчезазначений матеріал написаний мною два роки тому...чи рік...вже не згадаю. Словом, після якихось виборів.
Особисто мене він відверто бісить зараз, але чому б не спробувати?
Дуже прошу, осуджуйте)

Дитячі ігри у пісочниці

Хтось дорослий колись спитав мене, що я знаю або думаю про політику. В той час я не спромоглась відповісти. А зараз готова  дати свою оцінку.

Отже, політика.

Це слово я чула за свої п’ятнадцять років мільярди разів. Ясна річ, не зразу зрозуміла його значення, не одразу стало мені зрозумілим, хто такі політики. Але з тим як ти ростеш, до тебе приходить «прозріння» - розумієш якусь дорослу лексику, бачиш багато речей, які були зовсім чужими тобі раніше. Неймовірно сумую за роками, коли жила не переймаючись проблемами дорослих і не замислювалась над майбутнім своєї держави і своїм. Тоді політика була для мене та моїх однолітків чимось на зразок професії. Її суть полягала в допомозі державі і її громадянам у вирішенні якихось важливих питань і у повній самовіддачі.

Зараз мені здається, що саме таке ставлення до «дорослої» реальності породило кліше : діти - малі і дурні, з ними не варто розмовляти на такі «дорослі» теми. Беру «дорослі» у лапки, бо зараз все у «політиці» дуже схоже на гру дошкільнят у пісочниці – хто перший в кого забере лопатку і насипле більше піску на голову. Для мене видається дивним той факт, що ніхто чомусь не цікавиться думкою «неголосуючої»  частини суспільства – тобто тих, кому до вісімнадцяти. А саме цю частину називають «майбутнім держави». То чому ж не зазирнути в майбутнє?

Я та деякі мої друзі любимо обговорювати політичну ситуацію в світі, зокрема в Україні. Звісно, не можу стверджувати, що всі наші здогадки, думки і аргументи є достатньо правильними і переконливими. Проте, на мою думку, до них можна було б прислухатись, бо деякі люди мого віку щоразу частіше здаються розумнішими і дорослішими за деяких «мудрагелів», що сидять на позахмарній висоті своїх посад.

Наведу кілька прикладів того, що ми з друзями останнім часом любимо обговорювати: чи не здається вам сміховинною така річ, як кредит, взятий для погашення іншого кредиту? А що буде через двадцять років – ще один для погашення всіх попередніх? Або експерименти над людьми у вигляді змін у системі освіти. Це як – ми так вперто хочемо розвиватись, бути конкурентними у світі, але «з нині на завтра» проводимо освітню реформу?  Мамина знайома – журналістка з Вроцлава – у розмові зазначила, що якби у Польщі за бажання чергового нового міністра освіти проводили такі важливі реформи такими карколомними темпами без дискусії в суспільстві, то вся Польща була б на вулицях. Чи ще якась забавка «великих» - давайте вирубаємо ще один невеличкий ліс і з колод столітніх дерев зведемо готель/мотель/дачку? А чого – хороша ідея. І людям розвага, і можновладцям є куди подітись. А те, що в людей на такі розваги грошей немає, то давайте піднімемо тарифи на все в два рази – гірше вже все одно не буде. Країна парадоксів і маразму.

Такі речі щораз більше налаштовують молодих людей на зневіру у власну державу. А потім ще всі дивуються, чому так зростає кількість тих, хто хоче виїхати за кордон, особливо серед молоді. В зомбовізорі соціальний ролик репетує на все горло: «Ти потрібен своїй державі!» Рекламний блок: «Наша партія зробить те і тамте!», «Голосуй за Якима Якогось-там – він відповість на твої запитання!», «Наша партія – партія, яка все зруйнувала, а тепер робить вигляд, що хоче допомогти! Ми номер ікс в списках…». Як тут залишатись? У якій країні залишатись? І як знати, кому з політиків вірити?

Це все неймовірно лякає – скажу щиро. Особисто я ні на що не сподіваюсь в найближчому майбутньому. Якщо вже сформованим дорослим легше сприйняти це політичне бомбардування, то людині, яка щойно вступає в доросле життя  робиться справді моторошно.

Я не єдина, в кого складається таке негативне враження про наше з вами майбутнє і сьогодення. Можете спитати будь-кого у віці від тринадцяти до вісімнадцяти «Яким ти бачиш своє майбутнє у такій державі?» Відповідь більш-менш однозначна.