Про ревнощі.

Мені часто говорять про те, що ревнощі - це почуття невпевнених в собі. Що цього варто позбуватися. Що ревнувати - погано і низько. Що потрібно працювати над собою. Цікавим є також те, що в більшості такі речі мені говорили чоловіки. Тож я поволі в це повірила. Може тому, що в той чи інший час це видавалося мені хорошою порадою, чи тому, що я хотіла бути класною дівчиною - такою, як її охарактеризувала Гілліан Флінн в моїй улюбленій ''Gone Girl'':

''Men always say that as the defining compliment, don’t they? She’s a cool girl. Being the Cool Girl means I am a hot, brilliant, funny woman who adores football, poker, dirty jokes, and burping, who plays video games, drinks cheap beer, loves threesomes and anal sex, and jams hot dogs and hamburgers into her mouth like she’s hosting the world’s biggest culinary gang bang while somehow maintaining a size 2, because Cool Girls are above all hot. Hot and understanding. Cool Girls never get angry; they only smile in a chagrined, loving manner and let their men do whatever they want.''

Так от - це все дурість.
Я ревнива. Я дуже ревнива. І мені не соромно.
Більше того - я ловлю від своїх ревнощів кайф. Мені і за це не соромно.
Як вам таке?

Мені сумно дивитися на дівчат, які бояться сказати своїм хлопцям: ''Гей, чуєш, чоловіче! Мені не подобається, як ти ''ходиш навколо'' тієї дами!''. Ба більше - не раз знайомі чоловіки мені казали щось на кшталт: ''Нє, ну ти шариш, мені навіть подобається - вона на мене як не гляне! Підійшла, обняла так типу ''він мій'', щось там муркнула - так та друга дівчина зразу кудись пропала! Мене аж вперло.''
Але я і не любитель скандалів типу: ''ти лайкнув її фоточку в Фейсбуці, ах ти казьол!'' - трась-трась-трась по писку, скандал, сльози, істерика. Це: а) примітивно; б) попсово; в) виглядає по-ідіотськи; г) після такого тебе точно ніхто більше любити не стане. І взагалі - нікому не подобається постійний контроль, параноя типу ''якщо я скажу їй, що в неї гарний шалик, то мені за це потім дістанеться, чи ні?'', і якісь дурнуваті обмеження.

Так от - що я придумала.
Я прийняла і полюбила свої ревнощі. І не втомлююся пояснювати людям, що це означає.

Я не стала тираном, не перетворилася в nagging wife, не стала тою, хто обмежує свого партнера в спілкуванні з іншими чи чомусь там ще.
Для мене це своєрідне нагадування того, що ті чи інші почуття, які в мене були (а правильніше - які в мене є) ще живі. Я люблю, коли мені дають привід для ревнощів - але без перегинання палки, ясна річ. Вона стала своєрідною руханкою для почуттів. Забігом на невеличку дистанцію.

Зрозумілим є також те, що в таких випадках міняється і моя поведінка. Хочеться бути кращою, гарнішою, розумнішою за ''суперницю'' (навіть якщо вона абстрактна, або, як це часто буває - уявна). Тоді цікаво спростерігати за собою, за якимись маленькими змінами в поведінці, тоні, рухах, тощо. Мені подобається таке. Хтось може сказати, що це глупство, бо не можна постійно ''доганяти'' когось. Але для мене це не перегони, бо я не прагну бути ніким, окрім себе. Це радше тріггер, який допомагає мені знайти нові витки ''мене''.

Ви можете назвати це мазохізмом, нездоровою поведінкою, дурницею, яка псує нерви... Але як би там не було - ревнощі не мають бути причиною негараздів. Вони бувають підставовими або безпідставними - і тоді як у першому випадку вам мабуть не по дорозі (і в такому разі я рекомендую переглянути стосунки і ставлення до людини в цілому), то в другому (моєму) вона часто допомагає знайти щось нове.

Не бійтеся експериментувати з собою, бо кермо у вас в руках - питання тільки в тому, як далеко ви дозволите собі заїхати :)

#нічна_писанина #жизнь_це_вєщь_яку_тяжко_поняти